Сторінки історії

У прадавні часи навіть сумнозвісну українську « Сахару» ( Олешківськім піски)  вкривали величезні масиви дібров та борів. Ця територія та прилеглі до неї райони має дуже цікаву історію. Багато різних подій  пронеслося над Олешками і залишило сліди. На кожному кроці  зустрічаються тут автографи історії – могильники – кургани, сліди давніх поселень і перебування різних кочових народів, а також греків, татар, і запорізьких козаків.

     Назву Олешківськім піски одержали від м. Олешки, яке згадується в історичних хроніках ХІ ст.. як дуже важливий прадавній проміжний пункт у торгівлі між Києвом та Візантією, або як тоді говорили « на шляху з варяг в греки». Про це місто в ХІІІ ст.. писав мандрівник Іосафат Барбаро. В V ст.. до н. е. давньогрецький історик і невтомний мандрівник Геродот перебував на території Нижньодніпров’я. Допитливий грек побачив на лівому березі Славути величезні ліси. Цю територію він назвав Гілеєю, тобто лісовою країною. Про Гілею згадують у творах деякі древньоримські історики  та мандрівники. Рівнинні райони степової зони України з важкими  суглинистими, каштановими і чорноземними грунтами в ті часи були безлісими. В 4 книзі своєї історії « Мельпомена» Геродот писав: «…на всій скіфській землі, крім Гілеї, нема дерев»… з історії відомо, що скіфи прийшли на територію Придніпров’я в ХІІ, а за іншими даними в VІІ ст.. до н.е.

    Геродот ще кілька разів згадує в своїй історії про Гілею і безлісся решти території Скіфії. Описуючи  мандрівку царя Анакарсіса Геродот пише: « … повернувшись у скіфію, Анакарсіс таємно відправився в так звану Гілею ( ця місцевість лежить біля Ахілової коси і вся вкрита густим лісом з різних деревних порід)».

    У 1412 році бургундський лицар Гільбер де Ленуа із Монкастро їхав у Кафу і в щоденнику записав, що , проїжджаючи через степи Таврії поблизу Чорноморського узбережжя та переправившись через Дніпро на його лівий берег, ночував у лісі. В середні віки за свідченням багатьох істориків і мандрівників, значна частина Олешшя була вкрита дрімучими лісами. Навіть ще й на початку ХІХ ст.. це був район, який вражав людей своєю красою, лісами височенних осокорів та інших деревних порід, численними озерами, які кишіли від риби, чудовими луками та великою кількістю дичини. Палінологічні , археологічні та інші дослідження також переконливо свідчать, що колись Олешківськім піски були вкриті дрімучими лісами з дуба, сосни, тополі, берези, липи та інших деревних порід. Піски Олешшя утворилися в далеку геологічну епоху водами Славутича внаслідок переміщення його річища. Початковий рельєф алювіальних пісків, відкладених в давності міг бути тільки більш – менш рівнинний, як і в сучасній заплаві, місцями гривистий з витягнутими в напрямку течії розливних вод зниженнями, які представляють собою в більшості випадків давні русла ( стариці).

    Кінець ХVІІІ ст. і початок ХІХ ст. був періодом масового заселення степової зони України. В ті часи для будівництва житла та на інші потреби використовували деревину лише з місцевих лісів.

    Великої шкоди завдало Олешшю інтенсивне випасання овець. Внаслідок надмірного випасання тут знищувалась і без того бідна деревна та чагарникова рослинність. Наступ сипучих пісків набрав загрозливого характеру.

Спроби зупинити сипучі піски Нижньодніпров’я розпочалися у різних напрямках і  в різні роки. Перша така спроба відноситься до 1834 року , коли на пісках було засаджено шелюгою 70 десятин. В 1843 році було створено Дніпровське, згодом перейменоване в Олешківське , казенне лісництво, яке зайнялося садінням лісу на пісках. Але намагання не привели до будь – яких істотних успіхів.

За 83 роки – з 1834 по 1917  - на Нижньодніпровських пісках було посаджено ліс на площі близько 25 тисяч десятин, з яких збереглося тільки 2,5 тисячі , тим часом площа сипучих пісків на Олешші рік у рік розширяючись , перевищила 160 тисяч десятин.

Спроби зупинити сипучі піски Нижньодніпров’я  розпочалися у різних напрямках у різні роки. Питання про заліснення Нижньодніпровських пісків було поставлено на всю широчінь як проблема загальнодержавної ваги. Спеціалісти лісового і сільського господарства, проаналізувавши підсумки заліснювальних робіт на Олешші в минулому, дійшли висновку, що домогтися відчутних успіхів у цій справі неможливо без ґрунтової  наукової розробки нових методів і прийомів, для цього потрібно було насамперед широко розгорнути дослідницькі роботи. В 1925 році Народний комісаріат земельних справ Української РСР відрядив  на Нижньодніпров’я спеціальну експедицію для вивчення природи  тутешніх пісків і в 1926 році – другу таку експедицію, а потім ще одну – 1927 році. У 1927 році Наркомзем  організував Олешківське агролісомеліоративну дослідну станцію, яка згодом була реорганізована в Нижньодніпровську науково – дослідну станцію заліснення пісків і виноградарства на пісках, українського інституту лісового господарства й агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького.

З 1948 року розпочався період пошуку рослин, які б могли стати основою у закріплені пісків. Інститут лісу АН УРСР ( 1951- 1952 роки ) намагається виростити середньоазіатські види пісколюбів. Ашгабатський і Ташкентський ботанічні сади надсилають 840 живців п’яти видів тамариксу. Крім цього, садивний матеріал надходив з інших установ: Республіканської піщано – пустельної біологічної станції, Дейнаурського лісгоспу ( Кара –Куми ), Шафринського дослідно – показового та Ариського лісгоспів ( Кизил – Куми ). Це були різні види саксаулу, піщана акація, джузгуна, декілька видів солянок. За винятком тамариксу ( 70 кущів ), решта, на жаль, не змогли перенести важких кліматичних умов Нижньодніпровських пісків, більшість із них було знищено ранніми осінніми приморозками. Тамарикс не прижився на чистих пісках і міг рости на грунті, де було достатньо вологи та поживних речовин.

Роботи переселення рослин з інших регіонів було продовжено Центральним республіканським ботанічним садом АН УРСР. На Козочелагерській арені у 1952 – 1953 роках закладаються досліди з висадки 5 видів тополі з негативним результатом. У 1953 році із Старосельської біологічної станції АН УРСР завезено булавоносець сіруватий ( срібну травку).

Крім вище згаданих рослин, протягом двадцяти років ( 1948 – 1968 ) були випробувані : сорго – гумаєвий гібрид, жито озиме, просо африканське, кунична земний, полинь Черняєва, житняк, зіновать дніпровська  та інші. Цими роботами займалася науковий співробітник станції Н. Л. Берхольц.

До позитивних результатів можна віднести останні  роботи Н.Л. Берхольца – створення змішаних культур зіноваті дніпровської з житняком. Зіновать дніпровська є не лише піонером голих пісків , а  й найбільш ефективною рослиною для їх меліорації. Причина слабкого поширення її на пісках – дефіцит насіння. Провідним чинником. Який впливає на вихід насіння зіноваті дніпровської, є комахи. Гусениця кистехвоста вересового майже щорічно з травня до кінця червня і з середини липня до кінця серпня об’їдає листя зіноваті і таким чином сприяє знищенню врожаю насіння.  Стокатокрилка пошкоджує бутони ( у кожному міститься до 40 личинок). Поряд з вогнівкою акаційовою насінням живиться аніон продовгуватий, який знищує його найбільшою мірою. Щороку втрачається понад 90 % насіння, не знищеним лишається 30-40 % дуже рідко  - 1 раз на 10, а то і на 20 років.

У 1943- 1969 випробувано велику кількість видів дерев  та кущів. Це сосна кримська, звичайна та Банкса, дуб, робінія, гледичія три колючкова, айлант найвищий, шовковиця біла, осика, тополя біла, клен ясенелистий, в’яз, граб, каркас західний, ясень гостро плідний, софора японська, абрикос, шипшина, барбарис та багато інших. На чистих кварцових пісках екзамен витримали лише сосни.

Дослідами ( А.В. Топчевський, І.М. Кривокобильський, В.Я. Гурський, М.В. Шевченко ) у 1927 – 1941 роках було встановлено, що культури на глибоководних пісках, закладені по глибокій плантажній оранці, мали досить суттєві переваги в приживлюваності і сості порівняно з культурами по суцільній оранці на глибину15 смта у дрібні борозни.

У той же час І.М. Кривокобильський встановив, що вирощування листяних порід ( акація біла, клен ясенелистий та інші)  можливе лише на ділянках з глибиною ґрунтової води у межах від 0,5-0,7 до 1,5-1,7 м. Було остаточно доведено повну непридатність листяних порід для усіх бідних пісків, особливо глибоководних.

У 1932 році академік Г.М. Висоцький висловив думку про створення в шарі бідних пісків прошарків з торфу. Цю ідею було реалізовано у 1936 році   І.М. Кривокобильським, коли випробовували придатність для заліснення Нижньодніпровських пісків сосни кримської та звичайної. Було підтверджено  можливість створення ( хоча і з великими витратами) стійких соснових насаджень у найважчих умовах – навіть на однофазних горбистих глибоководних пісках, які до цього часу вважалися непридатними для лісорозведення.

У повоєнні роки науковими співробітниками станції Д.П. Торопогрицьким  та  Укр. НДІЛГА Н.Л. Терент’євою  у співтоваристві з виробничниками О.П. Мозковим і А.В. Гуляєвим було розроблено агротехніку вирощування доброякісних стандартних сіянців сосни у місцевих розсадниках. Застосування її дало можливість значно збільшити вихід садивного матеріалу з гектара посівної площі розсадника та повністю задовольнити потреби лісгоспів.

У 1955-1956 роках Д.П. Торопогрицьким розроблено стандарти сіянців кримської та звичайної сосни для заліснення бідних глибоководних пісків Нижньодніпров’я.

Протягом 1953 – 1956 років наукові співробітники станції А.Ф. Кошель, П.А. Скрипка, Т.Т Говорова, Т.Г. Маркін, І.Н Половчанський, В.М. Виноградов за участі М.М. Дрючечка ( УкрНДІЛГА) випробували різні способи підготовки ґрунту та агротехнічні заходи створення культур з метою забезпечення їх високої приживлюваності, подальшого збереження та стійкості. Найбільш ефективним виявилися два способи рядової посадки сосни: перший – з удобренням торфом у глибоких садивних щілинах, а другий – без торфу по глибоко ( на 60-70 см) розпушеному смугами ґрунту без перевертання пласта. Менш трудомістким, більш економічним та таким, що допускає   застосування механізмів, виявився другий спосіб. Враховуючи всі вади торфо – гніздового методу, а також велику трудомісткість робіт з торфом, лісгоспи Нижньодніпров’я  за рекомендацією станції перейшли з 1956 року до створення культур на пісках по глибокому рихленню ґрунту без застосування    дорогого торфу.

Новий комплекс агротехнічних заходів, розроблений науковцями Нижньодніпровської науково – дослідної станції заліснення пісків УкрНДІЛГА  в співдружності з працівниками виробництва, включає підготовку ґрунту, вирощування садивного матеріалу,   спосіб садіння лісових культур, догляд за молодими насадженнями.

У 1971-1975 роках було розроблено та впроваджено регіональну систему заходів з вирощування високопродуктивних насаджень з урахуванням їх цільового призначення ( І.М. Тарасенко, І.О. Коробов, І.Г. Морозова, Ю.В. Новак, Г.Є. Свистула, З.О. Солярова) .У 1986-1990 роках на економічно – екологічній основі визначено раціональне співвідношення лісових та сільськогосподарських угідь на пісках  ( А.А. Сірик, Г.Є. Свистула, І.Г. Морозова, С.Г. Коханий) а у 19991-1995 – комплекс господарських заходів для підвищення стійкості соснових насаджень на Нижньодніпровських пісках.

Вирішення питання заліснення пісків породило багато інших не менш важливих Як зберегти ліс? Серед основних питань, які слід вирішити, необхідно виділити три загрози для лісів Нижньодніпров’я – комахи – шкідники, всихання лісу, лісові пожежі.

Широко розкинулись молоді сосняки на просторах Олешшя – району, що простягається вздовж лівобережжя нижньої течії Дніпра , на півдні Херсонщини і різко виділяється серед прилеглих степів значним поширенням піщаних і супіщаних ґрунтів. Тут до останнього часу рослинний покрив був особливо бідним і тільки де – не – де зеленіли ділянки чагарників та невеличкі березові гаї , що губилися серед хвилястої піщаної рівнини. Нові ліси принесли життя на цю напівпустельну місцевість.